Історія клубу

Ранні роки (1878-1945)

• Sewton Heath 1891 - 1892 роки Манчестер Юнайтед - чемпіони Англії 1907-08 роки
• Сер Метт Басбі - головний тренер клубу Манчестер Юнайтед з 1945 року

• Клуб «Манчестер Юнайтед», був створений в 1878 році під назвою «Ньютон Хіт Ланкаширські і Йоркширські залізниці». У 1892 році його прийняли до складу Футбольної ліги Англії (через 4 роки після її створення). На початку 20-го століття фінансові справи клубу йшли не найкращим чином і до 1902 року «Ньютон Хіт» був на межі банкрутства. В ролі рятівника виступив великий місцевий підприємець Джон Девіс, який заплатив борги клубу і змінив його назву на «Манчестер Юнайтед». Варто відзначити ім'я першого, по суті, тренера і директора «МЮ» в одній особі - ним став Ернест Мангналл. Саме при ньому «Юнайтед» вийшов в Перший дивізіон, і саме його старання призвели до того, що в кінці 1906 року склад клубу поповнив один з найсильніших футболістів чемпіонату - валлієць Біллі Мередіт, гравець, між іншим, «Манчестер Сіті». Невдовзі прийшли і перші титули - чемпіонство і Суперкубок в 1908 році іКубок Англії роком пізніше. У наступному році команда переїхала з «Бенк Стріт» на «Олд Траффорд». У 1911 році «МЮ» знову став першим у чемпіонаті Англії. Той сезон запам'ятався ще й тим, що в матчі за Суперкубок Англії «МЮ» здолав «Свіндон Таун» з рахунком 8:4, а найкращий бомбардир манкуніанців Хералд Хелс забив 6 м'ячів.

• Період, що передував Першій Світовій війні, нічим хорошим для «МЮ» не запам'ятався - Мангналл пішов у «Манчестер Сіті», результати матчів не вражали, а сама команда перебувала в нижній частині турнірної таблиці. На час війни Футбольна ліга припинила своє існування, а до моменту відновлення чемпіонату в сезоні 1919-20 у складі «Юнайтед» не було вже майже ні одного чемпіона 1911 року. Біллі Мередіт ще значився в клубі, але кар'єра його підходила до завершення 1920-30-ті роки - одна з найсумніших сторінок в історії «МЮ». Курсування між Першим і Другим дивізіонами, падіння відвідуваності, зменшення фінансування (ангел-охоронець клубу Джон Девіс помер у 1927 році) - ось основні тенденції міжвоєнної епохи в історії «МЮ». Дна манкуніанці досягли в сезоні 1933-34, коли лише в останньому турі, обігравши «Міллуолл», ледь уникли вильоту в Третій дивізіон. У ті ж самі дні закляті вороги з «Сіті» узяли Кубок Англії, а на полі у складі «міщан» був шотландець на ім'я Метт Басбі. Здійснивши ще кілька вояжів між Першим і Другим дивізіонами, «МЮ» зустрів Другу Світову війну в когорті найсильніших. За час війни (чемпіонат було призупинено) «Юнайтед» фактично втратив стадіон, зруйнований під час бомбардувань, однак отримав нового тренера - Метта Басбі.

Роки з Басбі (1945-1969)

• о Другої світової війни Метт Басбі, що народився в містечку Орбістон графства Ланкашир, грав в «Манчестер Сіті» і в «Ліверпулі», провів кілька матчів зазбірну Шотландії на місці крайнього півзахисника. Ще будучи гравцем, він виявив схильність до тренерської роботи, і відразу після війни Басбі запропонували місце помічника тренера в «Ліверпулі». Проте 36-річний Метт вважав за найкраще очолити як головний тренер клуб «Манчестер Юнайтед», що зазнав поразки. Це трапилося в лютому 1945 року. У попередні десятиліття цей клуб не хапав зірок з неба. Чемпіоном Англії був лише двічі, і останній раз в 1911році. Один єдиний раз виграв Кубок Англії - в 1909 році. Війна завдала «Манчестеру» величезної шкоди: стадіон «Олд Траффорд» був майже повністю зруйнований бомбардуванням, футболістам доводилося грати на чужому стадіоні «Мейн Роуд». Клубна каса була порожня, зате на клубі висів борг в п'ятнадцять тисяч фунтів стерлінгів - на ті часи дуже велика сума. Засукавши рукава, Метт Басбі взявся за роботу.

• Сер Метт Басбі головний тренер клубу «Манчестер Юнайтед» з 1945 року. Мабуть, найважливішим якістю цієї людини було вміння розбиратися в людях і згуртовувати навколо себе тих, на кого він повністю покладався. Першою знахідкою Басбі став валлієць Джим Мерфі, колишній футболіст, що став помічником головного тренера «Манчестера» і його правою рукою. Разом з тим Басбі вмів вимагати і домагатися беззаперечного виконання своїх розпоряджень. Зовні він міг здатися суворою, навіть грубуватою людиною, однак разом з тим завжди був для своїх футболістів - тих, у кому бачив однодумців і людей, відданих клубу, - турботливим опікуном.

У «Манчестері» в ту пору були непогані гравці - захисники Джон Кері, Джон Астон, Аленбі Чілтон, форварди Стен Пірсон, Чарлз Міттон, Джек Роулі. Однак клуб явно мав потребу в посиленні й відпрацюванні командних дій. Басбі вимагав від футболістів суворої і самовідданої гри на своїх місцях, зіграності ліній захисту, півзахисту та нападу і взаємної підстраховки. Жодних особливих тактичних новинок він не винаходив, команда грала за класичною схемою «дубль ве», але Басбі вмів максимально використовувати можливості кожного футболіста і експериментував, пробуючи його на різних позиціях.

Однак найбільше Басбі піклувався про посилення лінії атаки, добиваючись максимально швидкого переведення м'яча до чужого штрафного майданчика. Важливого значення він надавав і тому, щоб команда показувала яскравий, красивий футбол, який захоплює глядачів. Про цей бік великої Гри якось він висловився так: "Коли грають першокласні команди - футбол чудове видовище. Я люблю його драму, відшліфовану майстерність гри, її ретельно налагоджений ритм з додаванням аромату контрасту стилів. Його великі ігри, для мене, у всякому разі, ні з чим не порівняти у світі спорту. Я відчуваю відчуття роману, подиву і таємниці, краси та поезії".

• лопітка робота Метта Басбі з відпрацювання командою гостроатакувальної гри досить швидко почала приносити плоди. Вже в 1947 році «Манчестер Юнайтед» став віце чемпіоном, пропустивши вперед «Ліверпуль». У наступні два сезони він знову опинявся другим, а в 1948 році завоював Кубок Англії, вигравши у фіналі у «Блекпула» - 4:2. Успіхи дали змогу відновити стадіон «Олд Траффорд», розрахуватися з боргами й навіть отримати солідний прибуток. Але Метт Басбі заглядав далеко в майбутнє, для чого реорганізував клубну молодіжну футбольну школу й налагодив масштабну селекційну роботу. Скаути «Манчестера» роз'їжджали по всій Англії в пошуках юних футбольних талантів. Результати виявилися блискучими - в 1952 році «Манчестер Юнайтед» став чемпіоном, а до середини 50-х років Басбі вдалось створити по-справжньому великий клуб, зібравши чудовий ансамбль дивовижно зіграних молодих футболістів.

Серед них були Бобі Чарльтон, Едді Колман, Девід Пегг, Томмі Тейлор і юний, що подає особливі надії, форвард Дункан Едвардс. Незабаром молоду команду «Манчестер Юнайтед» вже називали не інакше, як «хлопчики Басбі». Ця молода команда з найсильнішою лінією атаки азартно, зухвало і весело увірвалася в еліту англійського футболу, і, здавалося, жодний суперник їй не страшний. У 1956 і 1957 роках «Манчестер» двічі поспіль був чемпіоном Англії. У 1957 році міг виграти і Кубок Англії, проте несподівано програв у фіналі «Астон Віллі» - 1:2.

У 1957 році «Манчестер» настільки ж зухвало увірвався і в розіграш Кубка європейських чемпіонів, дійшовши до півфіналу, де все-таки поступився великому мадридському «Реалу», який у ті роки вигравав головний європейський клубний турнір п'ять разів поспіль. Але в 1958 році «Манчестер Юнайтед» знову вийшов у півфінал Кубка чемпіонів, перемігши за сумою двох матчів бєлградську «Црвену Звезду».

6 лютого 1958, коли клуб повертався до Англії з Белграда після гри з «Црвеною Звездою», сталася трагедія. Літак, на якому летіли футболісти, зробивши зупинку в Мюнхені для дозаправки, після зльоту впав на землю. У катастрофі загинули 28 пасажирів, серед них були 8 «хлопчиків Басбі», в тому числі й Дункан Едвардс, що подавав великі надії, 3 керівники клубу і 8 журналістів, які супроводжували команду на гру. Одним із журналістів був відомий Френк Свіфт, колишній воротар збірної Англії і клубу «Манчестер Сіті».
Решті футболістів судилося вціліти, сам же Метт Басбі був важко поранений, переніс кілька операцій і довго відновлювався. Після трагедії він ще тривалий час боявся літати, і вперше зважився піднятися в повітря, лише добряче напившись спиртного перед польотом.

За примхою долі в літаку, що зазнав у Мюнхені катастрофи, не було помічника Басбі Джима Мерфі, який одночасно був тренером збірної Уельсу і саме в ті дні працював з валлійською командою. Мерфі й керував «Манчестером», поки лікувався Басбі. Знекровлена команда змогла, тим не менш, дійти до фіналу Кубка Англії, але програла«Болтону» - 0:2. На основі цих подій було знято фільм.

Кілька років після цього «Манчестер Юнайтед» залишався середнячком. Але Метт Басбі знову копітко, поволі створював нову велику команду яскравих обдарувань. Вже на початку 1960-х у клубі з'явилися такі зірки, як Деніс Лоу і Джордж Бест, а поряд з ними блискуче діяв «старожил» клубу Боббі Чарльтон. «Манчестер» відроджувався, знову показуючи ефективну атакувальну гру. У 1963 році клуб виграв Кубок Англії, в 1965 і 1967 роках ставав чемпіоном країни. Найвищим же тренерським досягненням Метта Басбі став виграшКубка європейських чемпіонів у 1968 році.

У фіналі «Манчестер» зустрічався з португальською «Бенфікою», гра була дуже вперта, основний час закінчився з рахунком 1:1. Але вже на початку додаткового часу Джордж Бест, обдуривши серією фінтів кількох захисників, забив другий м'яч. Він вніс перелом у гру, після цього англійці забили ще два голи й перемогли з рахунком 4:1. Два м'ячі в тому матчі записав собі в актив Боббі Чарльтон. Ця велика перемога була здобута через 10 років після мюнхенської трагедії - як велика данина пам'яті всім загиблим.

1969-1986

• Боббі Чарльтон - одна з легенд «Манчестер Юнайтед»Рон Аткінсон, тренер «Манчестер Юнайтед» у 1981-1986 рокиЗа неймовірну на той час суму півтори мільйона фунтів до лав манкуніанців перебрався Браян Робсон

У наступному сезоні Метт Басбі оголосив про те, що завершує свою кар'єру тренера, якій віддав 24 роки. Він став генеральним менеджером «Манчестера», а легендарного шотландця змінив Уілф Макгіннес, що раніше був гравцем і входив до тренерського штабу Метта Басбі. Однак колишній тренер, як і раніше, залишався у клубі та нерідко в них з новим керманичем команди виникали суперечки. У підсумку Макгіннес не витримав і наприкінці 1970 року залишив свій пост, на який тимчасово знов заступив сер Метт Басбі.

Тим часом пошуки керманича тривали й за півроку влітку 1971-го новим наставником "Манчестер Юнайтед" було оголошено Френка О'Фаррелла, який запам'ятався лише купівлею майбутньої зірки клубу Мартіна Бучана. Більш ні на що О'Фаррел виявився не здатним. Після ганебної поразки 0:5 від «Крістал Пелес» наприкінці 1972 року, його також було звільнено.

Наступним тренером було призначено Томмі Догерті. За результатами чемпіонату 1972/73 рр. йому вдалося втримати команду в першому дивізіоні. Але вже наступний сезон виявився не таким вдалим. «Манчестер Юнайтед» залишило відразу декілька ключових гравців: Боббі Чарльтон завершив кар'єру, Деніс Лоу перейшов до "Манчестер Сіті", а Джордж Бест зазнавав серйозних проблем з ігровою формою. Підсумком сезону 1973/74 став виліт «червоних» до другого дивізіону, останнім кроком куди став гол колишнього лідера команди Деніса Лоу, забитий їм у футболці "Манчестер Сіті".

Перебування у другому дивізіоні тривало недовго і вже у 1975 клуб повернувся до лав найсильніших в Англії. При цьому Стюарт Пірсон встиг ще здобути звання найкращого бомбардира, 17 разів вразивши ворота суперників. У 1976 та 1977 Манчестер Юнайтед двічі поспіль доходив до фіналу Кубка Англії. У першому з них команда Догерті зазнала поразки від Саутгемптона, а у другому фортуна посміхнулася «червоним» і, здолавши Ліверпуль, Юнайтед завоював черговий титул. Цей трофей виявився першим та останнім для Томмі Догерті у клубі - через півтора місяці його буде звільнено. Якщо вірити чуткам, причиною цьому сталі стосунки тренера з Мері Браун, дружиною клубного фізіотерапевта Ларі Брауна.

• алі наставником було призначено Дейва Секстона, який раніше тренував Квінз Парк Рейнджерс. Він перебудовував гру манкуніанців, приділяючи більше уваги захисту. Через це значна частка вболівальників Юнайтед відчувала неприязнь до нового тренера, але, забігаючи наперед, скажемо, що Секстон залишатиметься керманичем команди впродовж довгих 4-ох років. Дебютний сезон Секстона виявився, м'яко кажучи, не дуже вдалим для команди - у підсумковій таблиці чемпіонату 1977/78 вона не увійшла навіть у десятку найкращих. Наступного року був фінал Кубка Англії, але й тут фортуна відвернулася від Секстона. Поєдинок на Уемблі проти Арсеналу добігав свого кінця, на табло був рахунок 0:2 на користь «зброярів», а до фінального свистка залишалося усього 5 хвилин. Раптом Гордон МакКвін скорочує рахунок, а Семмі Макілрой його зрівнює, переводячи гру в овертайм, але це була остання радість для «Червоних Дияволів». У додатковий час Алан Сандерленд забив третій гол за Арсенал, який і виявився вирішальним.

Хід наступного сезону також не передвіщував нічого гарного. Виліт з Кубку Англії у січні від Тоттенхем Хотспур та поразка у чемпіонаті з рахунком 0:6 від Іпсвіч Таун у березні 1980 змусили прихильників Юнайтед занепасти духом. Однак Секстону вдалося налаштувати гравців належним чином і вісім перемог у завершальних десяти матчах англійської першості вивели команду на високе місце у підсумковій турнірній таблиці, а відставання від тріумфатора сезону Ліверпуля склало усього 2 очки.

Схожий фінішний спурт вдався Манчестер Юнайтед і наступного року, коли клуб виграв останні сім матчів чемпіонату. Але цього разу подвиги «червоних» дозволили їм посісти лише восьмий рядок турнірної таблиці, що ніяк не влаштовувало вболівальників та керівництво клубу. Наприкінці квітня 1981-го року Дейву Секстону було вказано на двері, а тренерський піст зайняв Рон Аткінсон.

Аткінсон запросив до Манчестер Юнайтед Еріка Гаррісона та Міка Брауна як асистентів, але значно більший резонанс викликало інше придбання новоспеченого наставника. За неймовірну на той час суму півтора мільйона фунтів до лав манкуніанців перебрався Брайан Робсон, знайомий Аткінсона ще за часів Вест Бромвіч Альбіона. Окрім цього, за півмільйона фунтів, у того ж Вест Бромвіча, було придбано Ремі Мозеса. Третім новобранцем Юнайтед став ще один півзахисник Рей Уілкіс. Окрім вище згаданих футболістів, грали у команді Норман Вайтсайд, Єспер Ольсен, Гордон Страчан та Марк Гьюз - усі виконавці найвищого рівня.

Але не знайшлося у тому складі Манчестер Юнайтед гравця рівня виблискувавшого в ті роки у футболці Ліверпуля Йана Раша. Багато у чому завдячуючи феноменальній грі цього футболіста, Ліверпуль міцно встановив власну гегемонію у чемпіонаті Англії, не дозволяючи нікому навіть наблизитися до заповітного титулу. «Червоні Дияволи» були змушені задовольнитись перемогами у Кубку Англії. Так у фіналі 1982/83 їх суперником був непоступливий Брайтон, довівший закономірність свого виходу у вирішальний матч класною грою проти Юнайтед у першому поєдинку. Той матч завершився внічию 2:2, а на останній хвилині овертайму форвард Брайтона Гордон Сміт ледве не вирвав перемогу для своєї команди. Якби не голкіпер «Червоних» Гарі Бейлі, відбивший той удар, ніякого перегравання не було би, а так, було призначено повторний матч, у якому більш майстерний «Манчестер Юнайтед» здобув впевнену перемогу 4:0. Дубль тоді на свій рахунок записав Робсон, а Арнольд Мурен та Норман Вайтсайд забили по одному голу.

За два роки у 1985 єдиний гол Вайтсайда у ворота Евертона принесе команді черговий Кубок Англії, а Ліверпуль так і лишитиметься недосяжним для усіх, та Аткінсона у тому числі. Не змінять цього розкладу навіть 10 перемог Юнайтед на старті чемпіонату 1985/86рр. Цей сезон стане останнім, що Юнайтед завершить під керівництвом Рона Аткінсона. У листопаді 1986 на тренерський місток Манчестер Юнайтед заступить Алекс Фергюсон.

Сер Алекс Фергюсон (1986-2013)

Сер Алекс Фергюсон на посту тренера Манчестер Юнайтед з 1986 року

І от у листопаді 1986 року новини футболу вибухнули повідомленнями про те, що головним тренером «Юнайтед» став Алекс Фергюсон, який завоював з шотландським «Абердіном» численні національні титули, Кубок володарів кубків та Суперкубок Європи в 1983 році.

• е можна сказати, що «МЮ», як за помахом чарівної палички, кинувся рвати всіх і вся. Більш того, під час сезону 1989-90 команда опинилася на дні турнірної таблиці, а Фергюсон - на межі відставки. Але керівництво клубу проявило далекоглядність, і «Юнайтед» закінчив сезон перемогою в Кубку Англії, а роком пізніше завоював Кубок володарів кубків, обігравши у фіналі грізну «Барселону».

Знаковою подією для «МЮ» стало придбання в середині сезону 1992-93 років Еріка Кантони з «Лідса». Очолені чудовим шотландцем, манкуніанці, в складі яких були такі майстри як воротар Петер Шмейхель, Стів Брюс, Браян МакКлейр, Гарі Паллістер, Андрій Канчельскіс,Марк Г'юз і зовсім молодий валлієць Раян Гіггз, за підсумками сезону святкували перше чемпіонство за 26 років. Ще через рік «Манчестер Юнайтед» завоював золотий дубль, ставши чемпіоном і володарем Кубка країни.

• тозна, скільки б років тривала гегемонія манкуніанців, але в 1995 році Ерік Кантона отримав тривалу дискваліфікацію за свій знаменитий удар фаната у стилі кунг-фу, і «МЮ» поступився чемпіонством «Блекберну», а Кубком - «Евертону». Після повернення француза статус-кво було відновлено - знову золотий дубль у сезоні 1995-96 і чемпіонство рік потому. Сезон 1995-96 запам'ятався ще й появою на арені «пташенят Фергі». Доля вирішила з точністю повторити епоху Басбі і подарувала «МЮ» ще одне покоління супер-талановитої молоді в особі вже згаданого Гіггза, а також Бекхема, Скоулза, Батта і братів Невіллів. Саме вони, а також майбутній капітан команди Рой Кін, куплений за рекордні 3,75 млн фунтів у «Ноттінгема», склали кістяк команди, яка, переживши відхід з футболу Еріка Кантона в 1997 році, спромоглася на подвиг, якого світ ще не знав. Сезон 1998-99 вболівальники «МЮ» не забудуть ніколи - манкуніанці у впертій боротьбі з «Арсеналом»завоювали чемпіонські медалі, а завершили сезон перемогою в Кубку Англії над «Ньюкаслом» і в Лізі чемпіонів над «Баварією», вирвавши у німецького клубу перемогу в доданий час. Впродовж цілого матчу баварці вели в рахунку 1:0, однак на останній хвили манкуніанці зрівняли рахунок, а у доданий час вирвали перемогу. Фергюсон став другим тренером «Юнайтед», нагороджений лицарським званням, а команда закріпила успіх, завоювавши чемпіонство і в наступних двох сезонах.

• міна поколінь укупі з появою на небосхилі Прем'єр-ліги нових світил призвела до того, що, вигравши ще одне (9-е в історії АПЛ і 15-е за всю свою історію) чемпіонство в сезоні 2002-03, «МЮ» пішов у тінь, скотившись на другі-треті місця. Не йшли справи і в єврокубках - в сезоні 2005-06 «МЮ» і зовсім зганьбився, не зумівши пройти груповий етап Ліги чемпіонів. Невпевненість у майбутньому Фергюсона (сер Алекс не раз натякав, що пора і на відпочинок), а також у майбутньому клубу (купівля «МЮ» американським бізнесменомМалькольмом Глейзером вилилася в багатомільйонні борги, і багато хто сприйняв цю угоду вкрай негативно) явно не допомагала в боротьбі за чемпіонство, і довгі 3 роки «Юнайтед» втішався другорядними ролями. Хоча без позитивних моментів, звичайно, не обійшлося - чого варта, хоча б, гра голландського супер-бомбардира Руда Ван Ністелроя, який забив з 2001 по 2006 рік 150 м'ячів у складі «МЮ». Крім того, клуб завоював Кубок Англії в 2004 році і Кубок Ліги в 2006. У сезоні 2006-07 ситуація внормувалася, і нова команда, складена з ще свіжих ветеранів - Гіггза, Скоулза і Невілла-старшого, а також молодих зірок - Вейна Руні і Кріштіану Роналду, кинулася на штурм чемпіонських вершин. Упевнена гра була також багато в чому обумовлена приходом в команду досвідченого голкіпера Едвіна Ван дер Сара, в особі якого Фергюсон нарешті знайшов заміну Петеру Шмейхелю, а також потужною зв'язкою в центрі оборони в особі Ріо Фердінанда і Неманьї Відіча. Вони нагадували багатьом зв'язку першого чемпіонського складу Фергі: Брюс-Паллістер. На чолі з парою Руні-Роналду, яка забила 46 голів на двох, «МЮ» зумів потіснити «Челсі» з чемпіонського п'єдесталу і дійшов до півфіналу Ліги чемпіонів, чого не траплялося з 2002 року.

Криштіану Роналдо в складі Манчестер Юнайтед

• аступний сезон став не набагато гіршим тріумфального 1998-99. Манкуніанці оступилися лише в розіграші національного Кубка, прикро програвши у чвертьфіналі «Портсмуту». В інших же турнірах зупинити «МЮ» було не під силу нікому - «червоні дияволи» на 2 очки обійшли «Челсі» в чемпіонській гонці, і їх же обіграли у фінальному матчі Ліги чемпіонів, який відбувся на московському стадіоні «Лужники». Героєм зустрічі став Ван дер Сар, який відбив у серії післяматчевих пенальті удар Анелька. У грудні 2008 року «Манчестер» став клубним чемпіоном світу, обігравши у фіналі з рахунком 1:0 еквадорський «ЛДУ». Після закінчення сезону 2008-09, що приніс «МЮ» третій поспіль (і 18-й в історії) чемпіонський титул, англійський клуб зробив рекордну трансферну операцію, продавши чинного володаря звання найкращого футболіста світуКріштіану Роналду в мадридський «Реал» за 96 мільйонів євро. Також команду покинув Карлос Тевес. З метою посилення атакуючої лінії був підписаний еквадорський вінгер Антоніо Валенсія з «Вігана», а також легендарний нападник збірної Англії Майкл Оуен. Колишня зірка«Ліверпуля» отримав статус вільного агента після того, як його останній клуб «Ньюкасл» залишив Прем'єр-лігу, і дістався манкуніанцям безкоштовно. У 2010 році «Юнайтед» виграв Кубок футбольної ліги, обігравши у фіналі «Астон Віллу» з рахунком 2:1 і вперше у своїй історії захистив свій титул в кубковому турнірі. У 2011 році «МЮ» став чемпіоном Англії у 19-ий раз і вийшов у фінал Ліги чемпіонів, де поступився«Барселоні».

8 травня 2013 року Алекс Ферґюсон оголосив, що завершить тренерську кар'єру по закінченні сезону. Наступного дня його наступником було оголошено тренера «Евертона» Девіда Моєса, що офіційно очолить команду 1 липня 2013 року. Однак перший сезон без сера Алекса Фергюсона вийшов невдалим для команди. «Манчестер Юнайтед» посів лише сьоме місце в чемпіонаті, вперше опустившись нижче четвертого рядка з моменту заснування Прем'єр-ліги, втративши таким чином право грати у Лізі Чемпіонів наступного сезону. Манкуніанців критикували (зокрема сер Алекс Фергюсон[5]) за занадто повільний футбол і недостатню креативність. Незважаючи на вихід до чвертьфіналу Ліги Чемпіонів УЄФА (де «МЮ» поступився «Баварії»), Мойеса було звільнено у квітні 2014 року[6]. До кінця сезону виконуючим обов'язки головного тренера було призначено Райана Гіггза, який став граючим тренером команди[7]. У травні стало відомо, що новим тренером «Манчестер Юнайтед» стане голландець Луї ван Гаал[8]. Райан Гіггз став асистентом головного тренера[8].

Першим матчем під керівництвом нового наставника стала товариська зустріч проти ЛА Гелексі, у якій команда здобула перемогу 7:0[9]. У липні, перегравши у фіналі «Ліверпуль» 3:1, «МЮ» став переможцем товариського Міжнародного кубку чемпіонів. Також влітку 2014 року Манчестер Юнайтед провів рекордну трансферну кампанію у своїй історії, підписавши Андера Ерреру з іспанського «Атлетика»[10], Люка Шоу з «Саутгемптона»[11], Дейлі Блінда з «Аякса»[12], а також арендувавши Радамеля Фалькао з «Монако»[13]. 26 серпня 2014 року манкуніанці заплатили майже 60 мільйонів фунтів за півзахисника мадридського «Реалу» Анхеля Ді Марію, що стало найдорожчим трансфером в історії Прем'єр-ліги[14].

Тим не менш, Юнайтед стартували не дуже вдало, поступившись «Суонсі» в рамках першого туру англійської Прем'єр-ліги 2014/15 із рахунком 1:2[15]. Першу перемогу в офіційних матчах під керівництвом Луї ван Гаала манкуніанці здобули лише в четвертому турі, перегравши КПР 4:0[16]. «Манчестер Юнайтед» посів четверте місце за підсумками чемпіонату, здобувши право виступати у Лізі Чемпіонів 2015/16. У Кубку Англії команда дісталась чвертьфіналу, де поступилась «Арсеналу» 1:2[17]. Протягом сезону клуб залишив шотландецьДаррен Флетчер, який провів на «Олд Траффорд» 12 сезонів[18].

Влітку 2015 року Юнайтед поповнили такі гравці, як Мемфіс Депай (ПСВ)[19], Морган Шнайдерлін («Саутгемптон»)[20], Бастіан Швайнштайгер («Баварія»)[21] і Маттео Дарміан(«Торіно»)[22].

«МЮ» сьогодні

• Манчестер Юнайтед» вважається найпопулярнішим футбольним клубом у світі з найвищою відвідуваністю домашніх матчів. Мережа фан-клубів «МЮ» налічує понад 200 офіційно визнаних філій фанів «Манчестер Юнайтед», розташованих в 24 країнах світу. Для підтримки своєї популярності «МЮ» регулярно подорожує по всьому світу в рамках передсезонної підготовки. За неофіційними даними, «Манчестер Юнайтед» має 330 млн відданих шанувальників по всьому світу. Найбільшими об'єднаннями фанатів клубу є "Незалежна асоціація уболівальників «Манчестер Юнайтед». Західна трибуна стадіону «Олд Траффорд», відома під назвою «Стретфорд Енд», є найвідомішим місцем зосередження ультрас, які підтримують «МЮ» піснями, кричалками, банерами. У 1998 році американський бізнесмен Руперт Мердок намагався придбати «Манчестер Юнайтед», але вболівальники клубу об'єдналися в організацію під назвою Акціонери Юнайтед проти Мердока (зараз ця організація відома під назвою Траст уболівальників «Манчестер Юнайтед») і успішно протистояли його захопленню. 13 травня 2005 американський бізнесмен Малкольм Глейзер отримав контрольний пакет акцій клубу вартістю близько 1,47 млрд доларів. 16 травня він збільшив свою частку до 75%, необхідних для отримання повного контролю над клубом. На знак протесту проти цієї купівлі незгодні фанати створили власний клуб «Юнайтед оф Манчестер», який заявився в другий дивізіон футбольної північно-західної ліги (10 за рівнем ліга).

Традиційно непримиримими суперниками «Манчестер Юнайтед» завжди були «Ліверпуль», «Манчестер Сіті» і «Лідс Юнайтед», згодом до цього списку приєднався «Арсенал». Більшість уболівальників «МЮ» вважає «Ліверпуль» головним суперником, що пов'язано боротьбою клубів за звання найтитулованішого, а також їх географічною близькістю. Ще одним заятим ворогом «Манчестер Юнайтед» є сусіди із «Манчестер Сіті». Матчі між командами називають дербі Манчестера.

• ині домашня форма «Манчестер Юнайтед» складається з червоних футболок з чорними шевронами на грудях. Ця футболка йде в комплекті з білими шортами з червоними смужками з боків, і чорними гетрами з червоними шевронами на гомілках. Виїзна форма - білого кольору з синіми смугами з боків і навколо шиї. Логотип «Манчестер Юнайтед» кілька разів змінювався, але основна форма залишається незмінною. Дизайн клубної емблеми заснований на гербі міста Манчестер. Диявол на емблемі походить від прізвиська команди, «червоні дияволи», яке з'явилося на початку 1960-х років, коли Метт Басбі запозичив цю назву в регбійного клубу «Солфорд Сіті». До кінця 1960-х років на клубних шарфах почав з'являтися диявол, а офіційно на емблемі клубу він з'явився в 1970 році, утримуючи тризуб у руках. У 1998 році логотип клубу знову поміняв дизайн: цього разу з нього зникли слова футбольного клубу.